Диференціація завдань на уроках математики в початковій школі
До кожного учня необхідно підійти,
побачити його труднощі, кожному необхідно
запропонувати тільки йому призначене завдання.
В.О.Сухомлинський
Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи – всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку.
Одним з головних шляхів реалізації цих завдань є диференціація і індивідуалізація. Слід завжди пам’ятати, що диференціація і індивідуалізація як принципи навчання в школі передбачають таку організацію роботи на уроці, коли одному або групі учнів учитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й цим самим створює сприятливі умови для розвитку і навчання кожного.
Результати досліджень психологів, методистів свідчать про те, що всі учні загальноосвітніх шкіл спроможні засвоїти матеріал, визначений програмою. Проте в одному класі на тому самому ступені навчання одні діти легко засвоюють матеріал, інші – з труднощами, одні активні, інші пасивні і т.д. Досягти високих результатів тут допоможе врахування індивідуально – психологічних відмінностей школярів.
Перед учителем постає важливе завдання – використати потенціальні можливості кожної дитини. Розв’язати його можна, поєднуючи фронтальну та індивідуально – групову форми роботи. Остання здійснюється здебільшого диференціюванням завдань.
Варто не забувати, що вчити всіх однаково не можна і тому диференціація та індивідуалізація теж належить до інтерактивного навчання.
Диференційовані завдання отримують учні з навчання грамоти, на уроках читання і рідної мови, математики і природознавства, бо диференціація на уроках – це один із найефективніших методів індивідуальної роботи з учнями. Готуючись до уроків потрібно детально продумувати кожний його етап, кожне завдання індивідуальної чи спільної роботи, правильний поділ на диференційовані групи, як вправи підручника використати для диференційованого виконання. На кожному уроці повинен бути роздатковий матеріал, який теж має бути диференційованим, відповідати темі уроку та разом із цим охопити весь навчальний матеріал.
Я. А. Коменський писав: «На кожному предметі слід зупинятися до тих пір, доки він не стане зрозумілим», Це якраз стосується слабовсигаючих учнів. Тому у практичній діяльності вчитель може впроваджувати багаторазове пояснення матеріалу, поетапно: І етап – вчитель багаторазово пояснює; ІІ етап – кращі учні пояснюють. Таким чином можна співпрацьовувати на уроці.
Суть диференційованого навчання – не в полегшенні змісту виучуваного, а у визначенні найпростішого шляху, по якому учень прийде до кінцевої мети.
Завдання добираються таким чином, щоб у них були елементи дослідження і передбачалися ті форми розумової діяльності, якими учень ще не оволодів, але зробить це під керівництвом учителя.
Диференційований підхід до навчання – це робота не за різними програмами і підручниками, а на різному рівні, щоб діти оволодівали єдиним програмовим матеріалом залежно від своїх індивідуальних особливостей і ступеня підготовленості. Головне тут – визначити для кожного з учнів найпродуктивніший вид роботи на уроці і вдома.
Здебільшого для цього вчителі виготовляють картки із завданнями, що розраховані на окремих учнів або їх групи. Як правило, кожне таке завдання містить різну за складністю інформацію чи додаткові вказівки. Це може бути зразок виконання всієї вправи або лише її певної частини, конкретизація у вигляді малюнка, таблиці, схеми, креслення, навідне питання, теоретична довідка, пропозиція вибрати з поданих розв’язань найраціональніше тощо. Ці та аналогічні додаткові вказівки адресуються передусім слабшим учням, для сильніших – вищі вимоги: додаткові запитання чи вправи. Якщо наводиться зразок, то він є вихідним кроком у самостійному вивченні матеріалу. В окремому разі до завдання подається вказівка класифікувати чи зробити відповідний висновок. Для слабших учнів найчастіше добираються репродуктивні вправи, картки для сильніших містять переважно творчі завдання.
Досвід роботи показує, що диференційовані завдання передбачають індивідуальну роботу з усіма категоріями учнів, конкретну допомогу кожному для максимального розвитку його розумових здібностей, дають змогу одночасно працювати з учнями різного рівня готовності до навчальної діяльності.
Всі диференційовані завдання можна звести до таких: диференціація за ступенем самостійності та за ступенем складності завдань.
При диференціації за ступенем самостійності всім учням пропонують завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів. Зокрема, кількість інформації про хід розв’язання допускається від найбільш повної до найстиглішої.
Інформація також варіюється за характером:
* конкретизація завдання;
* розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;
* вказівка на прийом розв’язання, навідні питання, наочне підкріплення.
У завданнях першій групі учнів вказується лише мета, а шляхи досягнення вони знаходять самі. Учням другої групи дається підказка, на що
слід звернути увагу під час роботи над завданням. З учнями третьої групи детально розглядається послідовність мислитель них операцій, необхідних для пошуку рішення.
На уроках потрібно, щоб кожен учень отримав навантаження, що відповідає його можливостям і забезпечує розвиток та засвоєння знань.
Диференціацію потрібно проводити як за складністю завдань, так і за самостійністю їх виконання.
Диференційований підхід до навчання можна застосовувати в роботі над помилками після контрольної чи класної роботи, за результатами домашнього завдання з уроків читання, мови, математики, природознавства.
Умови диференційованого підходу до навчання учнів початкових класів:
* знання індивідуальних особливостей учнів;
* вміння аналізувати навчальний матеріал, виявляти можливі труднощі, з якими зустрічаються різні групи учнів;
* здійснення зворотного зв’язку, тобто одна дитина може сьогодні працювати за сигнальними карками зеленого кольору (найсильніші), друга – жовтого, третя – червоного кольору;
* дотримання педагогічного такту (все – таки перед нами сидить не просто учень, а маленька людина, слід добре пам’ятати, що ця людина – наше майбутнє;
* забезпечення вільного вибору форми і змісту зворотного зв’язку учня із вчителем.
В останні роки активізувалася робота по вдосконаленню форм та методів навчання, які б сприяли органічному поєднанню навчальних, розвивальних та виховних завдань уроку. Серед цих пошуків у методиці початкового навчання помітне місце займають нетрадиційні уроки, кожен з яких є творчістю, мистецтвом, пошуком вчителя. Вони сприяють розвитку мислення та мовлення школярів, уваги, пам׳яті, спостережливості, кмітливості, ініціативності, наполегливості, чуйному та уважному ставленню один до одного, що так важливо закладати якомога раніше. Досвід доводить, що нетрадиційні уроки захоплюють учнів, стимулюють їх пізнавальну діяльність. Кожен такий урок – це світ цікавого і захоплюючого.
Граючись, змагаючись, мандруючи з учнями, потрібно спрямовувати усі плани і дії на розвиток творчих сил і можливостей класу в цілому і кожної дитини окремо. Це дає можливість урізноманітнити форми роботи, поглибити знання і залучити до активної діяльності більшість дітей. Саме на таких уроках є можливість використовувати різні диференційовані завдання. Часто я їх використовую на уроках математики в початковій школі.
Викладання будь – якого шкільного предмета націлене не лише на збагачення учня знаннями, а й на розвиток його особистості. Математика формує інтелект, здатність логічно мислити. Це стає можливим тільки тоді, коли вчитель враховує індивідуальні особливості школярів.
У підручниках з математики дібрано необхідну кількість вправ для первинного сприймання нового матеріалу, але немає змоги помістити таку кількість вправ для закріплення знань, щоб усі учні класу могли працювати на рівні своїх можливостей. Тому вчителеві потрібно самостійно добирати відповідні завдання.
Як відомо, одним учням достатньо пояснити один раз, а іншим – треба добре повторити попередній матеріал і на багатьох прикладах пояснювати новий матеріал.
У навчанні математики молодших школярів передбачається три рівні диференціації, а саме: змістово-базовий, операційно-узагальнювальний, продуктивно-творчий. До першого, змістово-базового віднесені основні математичні знання відповідно до змістових ліній освітньої галузі «Математика». Це математичні поняття, закони та правила виконання арифметичних дій, типи арифметичних задач, обчислювальні прийоми, алгоритми письмового виконання арифметичних дій над багатоцифровими числами, геометричні тіла, елементи алгебраїчного матеріалу. До цього рівня віднесені уміння та навички виконання арифметичних дій, побудови відрізків, розв’язування текстових задач, визначати час за годинником, виконання дій над іменованими числами. Наступний рівень, операційно-узагальнювальний, передбачає знання правил відшукання невідомих компонентів дій, співвідношення одиниць величин, назв обчислювальних прийомів, типів складених задач, залежностей між пропорційними величинами, геометричних тіл. На цьому рівні учні мають вміти знаходити частину від числа (число за його частиною), порівнювати вирази, розв’язувати двокрокові рівняння, раціоналізувати обчислювальну діяльність, будувати фігури за вторинною інформацією (за відомою площею, периметром). Продуктивно-творчий рівень математичної діяльності молодших школярів передбачає ознайомлення учнів з інформацією, виконання нестандартних логіко-математичних завдань.
Подамо приклади диференціації навчання математики у вигляді схем за методикою С. П. Логачевської.
Тема: Усне додавання двоцифрових чисел без переходу через десяток.
Мета: закріпити прийом порозрядного додавання для випадків типу 43 + 25.
1-й етап
1-ша група. Додати числа 34 +22
2-га група. Виконати за схемою: 23 + 54 20+3 50+4
3-тя група. Робота з наочністю
2-й етап
Виконати самостійно: 73 + 25 62 + 34
Додати числа 45 + 33
Виконати за схемою: 32 + 46 30+2 40+6
3-й етап
Виконати дії зручним способом: (53 + 24) + 17
Виконати самостійно: 54 + 23 51 + 34
Додати числа 25 + 32
4-й етап
Спільна робота. Обчислити: 53 + 36
Внутрішньокласна диференціація відіграє в процесі навчання важливу роль. Основна мета диференційованих завдань – забезпечити кожному учневі оптимальний характер пізнавальної діяльності в процесі навчальної роботи на кожному етапі уроку.
Диференціація здійснюється за допомогою чітко продуманої системи фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи. Як приклад наведу кілька варіантів організації роботи на уроках математики.
Варіант 1
Фронтальна робота: клас виконує загальне завдання.
Індивідуальна робота: робота з учнем на «черговій» парті чи біля дошки.
Групова робота: 2 – 3 учні, які раніше закінчили роботу, виконують додаткове завдання, підготовлене вчителем, біля дошки.
Варіант 2
Фронтальна робота: клас самостійно виконує загальне завдання.
Індивідуальна робота: робота з перфокартами біля дошки.
Парна робота: обмінюються зошитами для взаємоперевірки робіт.
Варіант 3
Парна робота: активна лічба (діти готують картки з 3 – 5 прикладами на множення, додавання. Іде взаємоопитування на початку уроку).
Групова робота: перша пара, яка закінчила активну лічбу, виходить до дошки і виконує завдання, заздалегідь підготовлене на дошці. Взаємоперевірка.
Індивідуальна робота: опитування учня, який не має пари чи потребує контролю.
Варіант 4
Фронтальна робота: клас самостійно виконує загальне завдання.
Індивідуальна робота: кілька учнів виконують завдання за картками, заздалегідь підготовленими вчителем (як правило, це робота над помилками попереднього уроку).
Групова робота: сусід по парті після виконання свого завдання допомагає виконувати або перевіряє роботу товариша.
Диференціація за ступенем складності навчального матеріалу – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати так:
* завдання, що вимагають різної глибини узагальнень, висновків;
* завдання творчого характеру;
* завдання, що вимагають різного рівня теоретичного обґрунтування роботи.
Диференціація за ступенем складності використовується не тільки як спосіб систематичного й послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, оскільки розв’язування посильних завдань стимулює бажання працювати, підвищує самооцінку. Для цього варто добирати завдання з нарощуванням складності. Поступове ускладнення завдань дає учням можливість перейти на вищий рівень пізнавальної діяльності. Завдання пропонуються на картках чи на дошці. Легше завдання позначається синім кольором, складніше – червоним. Діти самі обирають завдання, що вчить їх оцінювати свої можливості.
Диференціюючи завдання за мірою самостійності, пропоную всім дітям завдання однакової складності, надаю необхідну допомогу різним групам учнів, а кількість інформації про розв’язування даного завдання дозую від найбільш до найменш повної.
Так, у вказівках для 1-ї групи учнів ставиться тільки мета, а шляхи її досягнення вони шукають самостійно.
Учням 2-ї групи дається підказка у вигляді плану роботи, зразка міркування, таблиці – опори.
З учнями 3-ї групи детально розбирається послідовність розумових операцій, необхідних для пошуку розв’язку.
Робота над такими завданнями дає можливість учням опанувати раціональні прийоми розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації для дітей 2-ї і 3-ї групи зменшується. Розглянемо приклад.
Під час розв’язування задачі ознайомлюємося з умовою і питаннями. Далі робота триває так:
1-ша група учнів може розв’язати її без аналізу, самостійно і скласти подібну;
2-га група – з повним аналізом, складанням схеми розв’язання, з наступним самостійним записом розв’язання;
3-тя група розв’язує задачу з учителем, повторно аналізуючи (біля дошки).
Використання наведених прикладів дає можливість цілеспрямовано здійснювати диференційований підхід до навчальної діяльності учнів на різних етапах уроку.
Диференціація навчальної роботи на етапі засвоєння нового матеріалу дуже важлива, адже вчасна допомога слабкому учневі сприяє тому, що вже на перших уроках вивчення нової теми він зможе засвоїти необхідний мінімум знань. Приклад такої допомоги слабким учням – багаторазове пояснення з використанням зразка.
Велику роль у навчанні відіграє диференціація на етапі закріплення матеріалу. Поетапна робота дає можливість тим учням, які можуть самостійно працювати, поглиблювати знання, а іншим – поступово вчитися самостійно працювати завдяки зменшенню міри допомоги. Роботу можна організувати як у наведеному нижче прикладі.
1-й етап
1-ша група – розв’яжи задачу (текстову);
2-га група – скласти задачу за коротким записом;
3-тя група – розв’яжи задачу з учителем, використовуючи дидактичний матеріал.
Перевірка задач 1-ї та 2-ї групи (коментування).
2-й етап
Завдання ускладнюються, зменшується міра допомоги слабким учням.
1-ша група – скласти задачу за виразом;
2-га і 3-тя групи – скласти задачу за коротким записом і схемою розв’язання.
3-й етап
1-ша група – зміни запитання задачі так, щоб відповідь знаходилася дією віднімання;
2-га група – скласти задачу за виразом;
3-тя група – розв’яжи текстову задачу .
Залежно від того, який матеріал вивчається, можна використовувати найпростіший спосіб диференціації – доповнення основних завдань додатковими для різних груп дітей. Такі завдання необхідно пропонувати дітям завжди, коли весь клас виконує загальне завдання, бо не всі учні можуть одночасно закінчити роботу через різні темпи письма, швидкість мислення. Завдання має бути невеликим за обсягом і відповідати меті уроку, щоб учень міг закінчити його, поки інші виконують основне завдання.
Значну увагу слід приділити й диференційованому підходу до домашніх завдань учнів. Пропоную використовувати «фотографію» уроку. Це план уроку в картинках, знаках. Дивлячись на нього, діти бачать весь хід уроку, що спрощує підбиття поетапного підсумку уроку. Значком треба вказувати, після яких видів самостійної роботи діти можуть братися за виконання додаткової роботи на «чергових» аркушах. Ця робота – частина домашнього завдання. Виконавши його в класі, дитина тим самим зменшує обсяг домашньої роботи. Це стимул у роботі учнів.
Одним із прийомів диференціації домашніх завдань є завдання на вибір учнів, групові, індивідуальні завдання. Це стимулює роботу всього класу, пізнавальний інтерес дітей.
Отже, диференційований підхід до навчання можна виразити за допомогою такої загальної схеми.
1-й етап
Робота з учителем.
1-ша група – виконай за зразком
До кожного учня необхідно підійти,
побачити його труднощі, кожному необхідно
запропонувати тільки йому призначене завдання.
В.О.Сухомлинський
Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи – всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку.
Одним з головних шляхів реалізації цих завдань є диференціація і індивідуалізація. Слід завжди пам’ятати, що диференціація і індивідуалізація як принципи навчання в школі передбачають таку організацію роботи на уроці, коли одному або групі учнів учитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й цим самим створює сприятливі умови для розвитку і навчання кожного.
Результати досліджень психологів, методистів свідчать про те, що всі учні загальноосвітніх шкіл спроможні засвоїти матеріал, визначений програмою. Проте в одному класі на тому самому ступені навчання одні діти легко засвоюють матеріал, інші – з труднощами, одні активні, інші пасивні і т.д. Досягти високих результатів тут допоможе врахування індивідуально – психологічних відмінностей школярів.
Перед учителем постає важливе завдання – використати потенціальні можливості кожної дитини. Розв’язати його можна, поєднуючи фронтальну та індивідуально – групову форми роботи. Остання здійснюється здебільшого диференціюванням завдань.
Варто не забувати, що вчити всіх однаково не можна і тому диференціація та індивідуалізація теж належить до інтерактивного навчання.
Диференційовані завдання отримують учні з навчання грамоти, на уроках читання і рідної мови, математики і природознавства, бо диференціація на уроках – це один із найефективніших методів індивідуальної роботи з учнями. Готуючись до уроків потрібно детально продумувати кожний його етап, кожне завдання індивідуальної чи спільної роботи, правильний поділ на диференційовані групи, як вправи підручника використати для диференційованого виконання. На кожному уроці повинен бути роздатковий матеріал, який теж має бути диференційованим, відповідати темі уроку та разом із цим охопити весь навчальний матеріал.
Я. А. Коменський писав: «На кожному предметі слід зупинятися до тих пір, доки він не стане зрозумілим», Це якраз стосується слабовсигаючих учнів. Тому у практичній діяльності вчитель може впроваджувати багаторазове пояснення матеріалу, поетапно: І етап – вчитель багаторазово пояснює; ІІ етап – кращі учні пояснюють. Таким чином можна співпрацьовувати на уроці.
Суть диференційованого навчання – не в полегшенні змісту виучуваного, а у визначенні найпростішого шляху, по якому учень прийде до кінцевої мети.
Завдання добираються таким чином, щоб у них були елементи дослідження і передбачалися ті форми розумової діяльності, якими учень ще не оволодів, але зробить це під керівництвом учителя.
Диференційований підхід до навчання – це робота не за різними програмами і підручниками, а на різному рівні, щоб діти оволодівали єдиним програмовим матеріалом залежно від своїх індивідуальних особливостей і ступеня підготовленості. Головне тут – визначити для кожного з учнів найпродуктивніший вид роботи на уроці і вдома.
Здебільшого для цього вчителі виготовляють картки із завданнями, що розраховані на окремих учнів або їх групи. Як правило, кожне таке завдання містить різну за складністю інформацію чи додаткові вказівки. Це може бути зразок виконання всієї вправи або лише її певної частини, конкретизація у вигляді малюнка, таблиці, схеми, креслення, навідне питання, теоретична довідка, пропозиція вибрати з поданих розв’язань найраціональніше тощо. Ці та аналогічні додаткові вказівки адресуються передусім слабшим учням, для сильніших – вищі вимоги: додаткові запитання чи вправи. Якщо наводиться зразок, то він є вихідним кроком у самостійному вивченні матеріалу. В окремому разі до завдання подається вказівка класифікувати чи зробити відповідний висновок. Для слабших учнів найчастіше добираються репродуктивні вправи, картки для сильніших містять переважно творчі завдання.
Досвід роботи показує, що диференційовані завдання передбачають індивідуальну роботу з усіма категоріями учнів, конкретну допомогу кожному для максимального розвитку його розумових здібностей, дають змогу одночасно працювати з учнями різного рівня готовності до навчальної діяльності.
Всі диференційовані завдання можна звести до таких: диференціація за ступенем самостійності та за ступенем складності завдань.
При диференціації за ступенем самостійності всім учням пропонують завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів. Зокрема, кількість інформації про хід розв’язання допускається від найбільш повної до найстиглішої.
Інформація також варіюється за характером:
* конкретизація завдання;
* розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;
* вказівка на прийом розв’язання, навідні питання, наочне підкріплення.
У завданнях першій групі учнів вказується лише мета, а шляхи досягнення вони знаходять самі. Учням другої групи дається підказка, на що
слід звернути увагу під час роботи над завданням. З учнями третьої групи детально розглядається послідовність мислитель них операцій, необхідних для пошуку рішення.
На уроках потрібно, щоб кожен учень отримав навантаження, що відповідає його можливостям і забезпечує розвиток та засвоєння знань.
Диференціацію потрібно проводити як за складністю завдань, так і за самостійністю їх виконання.
Диференційований підхід до навчання можна застосовувати в роботі над помилками після контрольної чи класної роботи, за результатами домашнього завдання з уроків читання, мови, математики, природознавства.
Умови диференційованого підходу до навчання учнів початкових класів:
* знання індивідуальних особливостей учнів;
* вміння аналізувати навчальний матеріал, виявляти можливі труднощі, з якими зустрічаються різні групи учнів;
* здійснення зворотного зв’язку, тобто одна дитина може сьогодні працювати за сигнальними карками зеленого кольору (найсильніші), друга – жовтого, третя – червоного кольору;
* дотримання педагогічного такту (все – таки перед нами сидить не просто учень, а маленька людина, слід добре пам’ятати, що ця людина – наше майбутнє;
* забезпечення вільного вибору форми і змісту зворотного зв’язку учня із вчителем.
В останні роки активізувалася робота по вдосконаленню форм та методів навчання, які б сприяли органічному поєднанню навчальних, розвивальних та виховних завдань уроку. Серед цих пошуків у методиці початкового навчання помітне місце займають нетрадиційні уроки, кожен з яких є творчістю, мистецтвом, пошуком вчителя. Вони сприяють розвитку мислення та мовлення школярів, уваги, пам׳яті, спостережливості, кмітливості, ініціативності, наполегливості, чуйному та уважному ставленню один до одного, що так важливо закладати якомога раніше. Досвід доводить, що нетрадиційні уроки захоплюють учнів, стимулюють їх пізнавальну діяльність. Кожен такий урок – це світ цікавого і захоплюючого.
Граючись, змагаючись, мандруючи з учнями, потрібно спрямовувати усі плани і дії на розвиток творчих сил і можливостей класу в цілому і кожної дитини окремо. Це дає можливість урізноманітнити форми роботи, поглибити знання і залучити до активної діяльності більшість дітей. Саме на таких уроках є можливість використовувати різні диференційовані завдання. Часто я їх використовую на уроках математики в початковій школі.
Викладання будь – якого шкільного предмета націлене не лише на збагачення учня знаннями, а й на розвиток його особистості. Математика формує інтелект, здатність логічно мислити. Це стає можливим тільки тоді, коли вчитель враховує індивідуальні особливості школярів.
У підручниках з математики дібрано необхідну кількість вправ для первинного сприймання нового матеріалу, але немає змоги помістити таку кількість вправ для закріплення знань, щоб усі учні класу могли працювати на рівні своїх можливостей. Тому вчителеві потрібно самостійно добирати відповідні завдання.
Як відомо, одним учням достатньо пояснити один раз, а іншим – треба добре повторити попередній матеріал і на багатьох прикладах пояснювати новий матеріал.
У навчанні математики молодших школярів передбачається три рівні диференціації, а саме: змістово-базовий, операційно-узагальнювальний, продуктивно-творчий. До першого, змістово-базового віднесені основні математичні знання відповідно до змістових ліній освітньої галузі «Математика». Це математичні поняття, закони та правила виконання арифметичних дій, типи арифметичних задач, обчислювальні прийоми, алгоритми письмового виконання арифметичних дій над багатоцифровими числами, геометричні тіла, елементи алгебраїчного матеріалу. До цього рівня віднесені уміння та навички виконання арифметичних дій, побудови відрізків, розв’язування текстових задач, визначати час за годинником, виконання дій над іменованими числами. Наступний рівень, операційно-узагальнювальний, передбачає знання правил відшукання невідомих компонентів дій, співвідношення одиниць величин, назв обчислювальних прийомів, типів складених задач, залежностей між пропорційними величинами, геометричних тіл. На цьому рівні учні мають вміти знаходити частину від числа (число за його частиною), порівнювати вирази, розв’язувати двокрокові рівняння, раціоналізувати обчислювальну діяльність, будувати фігури за вторинною інформацією (за відомою площею, периметром). Продуктивно-творчий рівень математичної діяльності молодших школярів передбачає ознайомлення учнів з інформацією, виконання нестандартних логіко-математичних завдань.
Подамо приклади диференціації навчання математики у вигляді схем за методикою С. П. Логачевської.
Тема: Усне додавання двоцифрових чисел без переходу через десяток.
Мета: закріпити прийом порозрядного додавання для випадків типу 43 + 25.
1-й етап
1-ша група. Додати числа 34 +22
2-га група. Виконати за схемою: 23 + 54 20+3 50+4
3-тя група. Робота з наочністю
2-й етап
Виконати самостійно: 73 + 25 62 + 34
Додати числа 45 + 33
Виконати за схемою: 32 + 46 30+2 40+6
3-й етап
Виконати дії зручним способом: (53 + 24) + 17
Виконати самостійно: 54 + 23 51 + 34
Додати числа 25 + 32
4-й етап
Спільна робота. Обчислити: 53 + 36
Внутрішньокласна диференціація відіграє в процесі навчання важливу роль. Основна мета диференційованих завдань – забезпечити кожному учневі оптимальний характер пізнавальної діяльності в процесі навчальної роботи на кожному етапі уроку.
Диференціація здійснюється за допомогою чітко продуманої системи фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи. Як приклад наведу кілька варіантів організації роботи на уроках математики.
Варіант 1
Фронтальна робота: клас виконує загальне завдання.
Індивідуальна робота: робота з учнем на «черговій» парті чи біля дошки.
Групова робота: 2 – 3 учні, які раніше закінчили роботу, виконують додаткове завдання, підготовлене вчителем, біля дошки.
Варіант 2
Фронтальна робота: клас самостійно виконує загальне завдання.
Індивідуальна робота: робота з перфокартами біля дошки.
Парна робота: обмінюються зошитами для взаємоперевірки робіт.
Варіант 3
Парна робота: активна лічба (діти готують картки з 3 – 5 прикладами на множення, додавання. Іде взаємоопитування на початку уроку).
Групова робота: перша пара, яка закінчила активну лічбу, виходить до дошки і виконує завдання, заздалегідь підготовлене на дошці. Взаємоперевірка.
Індивідуальна робота: опитування учня, який не має пари чи потребує контролю.
Варіант 4
Фронтальна робота: клас самостійно виконує загальне завдання.
Індивідуальна робота: кілька учнів виконують завдання за картками, заздалегідь підготовленими вчителем (як правило, це робота над помилками попереднього уроку).
Групова робота: сусід по парті після виконання свого завдання допомагає виконувати або перевіряє роботу товариша.
Диференціація за ступенем складності навчального матеріалу – це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати так:
* завдання, що вимагають різної глибини узагальнень, висновків;
* завдання творчого характеру;
* завдання, що вимагають різного рівня теоретичного обґрунтування роботи.
Диференціація за ступенем складності використовується не тільки як спосіб систематичного й послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, оскільки розв’язування посильних завдань стимулює бажання працювати, підвищує самооцінку. Для цього варто добирати завдання з нарощуванням складності. Поступове ускладнення завдань дає учням можливість перейти на вищий рівень пізнавальної діяльності. Завдання пропонуються на картках чи на дошці. Легше завдання позначається синім кольором, складніше – червоним. Діти самі обирають завдання, що вчить їх оцінювати свої можливості.
Диференціюючи завдання за мірою самостійності, пропоную всім дітям завдання однакової складності, надаю необхідну допомогу різним групам учнів, а кількість інформації про розв’язування даного завдання дозую від найбільш до найменш повної.
Так, у вказівках для 1-ї групи учнів ставиться тільки мета, а шляхи її досягнення вони шукають самостійно.
Учням 2-ї групи дається підказка у вигляді плану роботи, зразка міркування, таблиці – опори.
З учнями 3-ї групи детально розбирається послідовність розумових операцій, необхідних для пошуку розв’язку.
Робота над такими завданнями дає можливість учням опанувати раціональні прийоми розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації для дітей 2-ї і 3-ї групи зменшується. Розглянемо приклад.
Під час розв’язування задачі ознайомлюємося з умовою і питаннями. Далі робота триває так:
1-ша група учнів може розв’язати її без аналізу, самостійно і скласти подібну;
2-га група – з повним аналізом, складанням схеми розв’язання, з наступним самостійним записом розв’язання;
3-тя група розв’язує задачу з учителем, повторно аналізуючи (біля дошки).
Використання наведених прикладів дає можливість цілеспрямовано здійснювати диференційований підхід до навчальної діяльності учнів на різних етапах уроку.
Диференціація навчальної роботи на етапі засвоєння нового матеріалу дуже важлива, адже вчасна допомога слабкому учневі сприяє тому, що вже на перших уроках вивчення нової теми він зможе засвоїти необхідний мінімум знань. Приклад такої допомоги слабким учням – багаторазове пояснення з використанням зразка.
Велику роль у навчанні відіграє диференціація на етапі закріплення матеріалу. Поетапна робота дає можливість тим учням, які можуть самостійно працювати, поглиблювати знання, а іншим – поступово вчитися самостійно працювати завдяки зменшенню міри допомоги. Роботу можна організувати як у наведеному нижче прикладі.
1-й етап
1-ша група – розв’яжи задачу (текстову);
2-га група – скласти задачу за коротким записом;
3-тя група – розв’яжи задачу з учителем, використовуючи дидактичний матеріал.
Перевірка задач 1-ї та 2-ї групи (коментування).
2-й етап
Завдання ускладнюються, зменшується міра допомоги слабким учням.
1-ша група – скласти задачу за виразом;
2-га і 3-тя групи – скласти задачу за коротким записом і схемою розв’язання.
3-й етап
1-ша група – зміни запитання задачі так, щоб відповідь знаходилася дією віднімання;
2-га група – скласти задачу за виразом;
3-тя група – розв’яжи текстову задачу .
Залежно від того, який матеріал вивчається, можна використовувати найпростіший спосіб диференціації – доповнення основних завдань додатковими для різних груп дітей. Такі завдання необхідно пропонувати дітям завжди, коли весь клас виконує загальне завдання, бо не всі учні можуть одночасно закінчити роботу через різні темпи письма, швидкість мислення. Завдання має бути невеликим за обсягом і відповідати меті уроку, щоб учень міг закінчити його, поки інші виконують основне завдання.
Значну увагу слід приділити й диференційованому підходу до домашніх завдань учнів. Пропоную використовувати «фотографію» уроку. Це план уроку в картинках, знаках. Дивлячись на нього, діти бачать весь хід уроку, що спрощує підбиття поетапного підсумку уроку. Значком треба вказувати, після яких видів самостійної роботи діти можуть братися за виконання додаткової роботи на «чергових» аркушах. Ця робота – частина домашнього завдання. Виконавши його в класі, дитина тим самим зменшує обсяг домашньої роботи. Це стимул у роботі учнів.
Одним із прийомів диференціації домашніх завдань є завдання на вибір учнів, групові, індивідуальні завдання. Це стимулює роботу всього класу, пізнавальний інтерес дітей.
Отже, диференційований підхід до навчання можна виразити за допомогою такої загальної схеми.
1-й етап
Робота з учителем.
1-ша група – виконай за зразком
Комментариев нет:
Отправить комментарий